Нещодавно знайома сказала мені: “Я б і перейшла на українську мову, але друзі не зрозуміють, будуть кепкувати”. – А навіщо тобі здалися такі друзі? – Відверто поцікавився я..

Нещодавно знайома сказала мені: 

– Я б і перейшла на українську мову (тобто повернулася – раніше вона була україномовною, та Одеса це швидко “виправила”), але друзі не зрозуміють, будуть кепкувати. Я вже пробувала щось таке – і отак було. 

– А навіщо тобі здалися такі друзі? – Відверто поцікавився я… 

Напевне, трохи грубо, але я такий, який є… Кому не подобається – йдуть за відомими адресами. 

Вона абсолютно не образилася, і навіть люб’язно погодилась, щоб я поділився цим епізодом з вами (без імені, звісно). Каже, що то складна тема і якихось інших подруг/друзів нема, є ті, які з’явилися за роки життя в цьому місті. Російськомовні роки, звісно. Інакше б вона не досягла того, що має – а має вона в житті немало (я в порівнянні з нею якийсь трохи бомжуватий, припанкований і взагалі дивний чувак, але кожному своє), – і вона це визнає. 

Так і говорить: тут, щоб чогось досягати в матеріалтному плані, варіантів небагато: або перехід на “язик”, або багатий чоловік (не той випадок), ну або лишайся собою і будуть проблеми. 

Всі ці усталеності потрібно якось змінювати, але спробуй підступися. Проблема на проблемі. 

Ціла збалансована система зі своїми правилами, нормами, напрацьованими протягом століть… 

Бунтарів дуже мало. 

Абсолютна більшість пристосовується і каже: “що поробиш, треба ж якось жити”… 

Сергій Бригар

Нагадуємо! Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.